Волейбол всупереч темряві: як полтавські ветерани виборюють право на спорт із власною електроенергією

Спортивна зала однієї з полтавських шкіл двічі на тиждень перетворюється на осередок незламності. Сюди приходять близько 30 ветеранів російсько-української війни, аби грати у волейбол сидячи. Однак, окрім спортивної форми, бійці змушені брати із собою портативну зарядну станцію – без власного живлення тренування в умовах відключень світла стають неможливими.

Проблема електроенергії – лише вершина айсберга. За останній рік попит на адаптивний спорт у регіоні стрімко зріс: якщо раніше на майданчик виходили 6 – 8 людей, то нині команда збільшилася вчетверо. Попри таку затребуваність, ветерани зіштовхуються з бюрократичною глухотою та браком належної інфраструктури.

Тренер команди Олександр Драпак наголошує на гострому браку підтримки від міської влади. Хоча з 11 – ю школою підписано меморандум, ветерани мають право на заняття лише у середу та п’ятницю. Цього замало, адже до клубу постійно намагаються долучитися мешканці інших громад області.

• Відсутність фінансування на спорядження та турніри від міста.
• Брак просторих залів, пристосованих для людей з інвалідністю.
• Обмежена кількість тренерського складу для роботи з великою групою.
• Необхідність самостійно забезпечувати освітлення під час тренувань.

«Ми намагаємось вибити хоча б якісь кошти через ОВА, але підтримки від міста взагалі немає. Хлопці телефонують, просяться на тренування, але ми не можемо прийняти всіх – місця просто не вистачає», – ділиться реаліями Олександр Драпак. Для допомоги основному тренеру вже представили помічника, адже кожному воїну після поранення потрібен індивідуальний підхід.

Для самих ветеранів волейбол сидячи – це не просто фізичне навантаження, а критично важлива терапія. Володимир Субін приходить на майданчик навіть у перервах між черговими операціями. Чоловік зізнається: підніматися на шкільні поверхи на милицях незручно, проте бажання бути серед «своїх» перемагає біль.

Насправді адаптивний спорт – для отримання морального і психологічного задоволення. Коли ти на майданчику, особливо у змагальний період, організм не думає про проблеми. Головне завдання – викластися на повну.

Ці слова належать Сергію Бульбасі, який тренується вже на професійному рівні. Після важкого поранення у січні 2023 року його лівий бік був повністю паралізований. Сьогодні спорт допомагає йому та іншим побратимам ігнорувати косі погляди перехожих на вулицях і відчувати себе частиною суспільства. Ветерани продовжують боротьбу за нормальні умови тренувань, доводячи, що воля до життя сильніша за відсутність світла чи підтримки чиновників.