Полтавські волонтерки плетуть сотні маскувальних сіток для фронту щодня

Загін “Невтомні бабусі”, який кілька років тому створили на базі бібліотеки-філії №7, став одним із провідних центрів плетіння маскувальних засобів у Полтаві. Волонтери вже виготовили понад 3 300 сіток загальною площею близько 150 тисяч квадратних метрів і щомісяця додають до 70 нових виробів. Незважаючи на втому, транспортні труднощі та регулярні відключення світла, люди приходять щодня, розуміючи важливість своєї роботи для порятунку життів.

Щоранку затишна зала бібліотеки-філії №7 наповнюється десятками волонтерів. Одні ріжуть тканину, інші плетуть стрічки, а ще хтось об’єднує готові фрагменти у великі полотна. Цей загін об’єднує жінок і чоловіків різного віку, яких надихнула спільна мета – допомогти українським військовим.

За час існування волонтери створили 3 318 маскувальних сіток, не рахуючи сотень кікімор, костюмів і килимів для позицій. Загальна площа виробів перевищує 150 тисяч квадратних метрів і щодня збільшується.

Завідувачка бібліотеки та волонтерка Людмила Заливча розповіла, що робота не припиняється навіть на день. Вона пояснила, що щомісяця виходить близько 70 сіток залежно від розмірів. Стандартна сітка має 3 на 8 метрів, але замовляють і різні за габаритами для танків, легкових автомобілів та іншого озброєння. Тому волонтери працюють максимально економно, аби не витрачати час і матеріали.

Черга замовлень постійна. В окремі дні до 30 сіток очікують виготовлення, і щойно волонтери закривають один запит, одразу з’являються нові.

Зоя Тецько, пенсіонерка і волонтерка з 2017 року, прийшла до загону з власним мистецьким проєктом, але залишилася працювати біля сіток постійно. Вона зазначила, що кількість запитів дуже велика і сітки часто потрібні терміново. “Якщо не я – то хто? Нам би більше людей і різати, і плести”, – сказала пані Зоя.

За її словами, охочих долучитися вистачає, але щодня потрібні додаткові робочі руки.

Катерина, ще одна волонтерка, приходить перед роботою або інколи після неї. Вона пояснила: “Я займаюся цим, бо розумію, що це допомагає і рятує життя. Дуже хотілося б, щоб ще більше людей долучалося”.

Людмила Заливча додала, що інколи через штаб проходить до 50 людей на день. Дехто працює лише годину, інші залишаються від ранку до вечора. Транспорт не завжди курсує, світло вдома відключають, багато волонтерів – пенсіонери, але вони шукають можливість добратися до бібліотеки. “Я очікувала, що буде спад, але ті, хто залишився, дійсно невтомні”, – зазначила вона.

У “Невтомних бабусь” створені всі умови для роботи: тепло в приміщенні, є вода, освітлення не вимикають. Волонтери жартують, що бібліотека іноді перетворюється на невеликий волонтерський штаб для фронту. Проте людей усе одно бракує: кожен може допомогти, навіть просто ножицями – розрізати стрічки, складати їх у мішки, усе це потрібно щодня.

На запитання, чому варто приходити волонтерити, Людмила відповіла: “Хлопці там тримаються під обстрілами. Вони втомлені, хворі, мерзнуть, але стоять. Тому і ми маємо триматися”.