Автор 
У бібліотеці-філії №4 відбувся етнографічний майстер-клас «Різдвяний оберіг», який об’єднав дітей і дорослих навколо традиційного символу українського Різдва — Дідуха. Ініціатором заходу виступила туристична агенція «Скарбничка мандрів» разом з її керівницею Наталією Скорик.
На захід запросили Катерину Ракович — експертку з українських різдвяних звичаїв. Учасники дізналися, що Дідух — це не просто декоративний сніп із зерна, а символ пам’яті та зв’язку поколінь.
«Дідух – це Дух Дідів. І це не прикраса, і не фольклорна деталь для красивого фото. Це річ, яка тримає пам’ять», — написала після зустрічі Наталія Крилівська у Facebook.
У минулому в українських оселях на Різдво не було ялинок із гірляндами. Дідуха ставили на почесне місце, на покуті, після заходу сонця, як знак того, що померлі предки повертаються додому. Зазвичай його вносив господар у тиші та з молитвою.
Дідуха плели з першого або останнього снопа жнив. Перший символізував початок, останній — повноту прожитого. У ньому містилося зерно, що витримало холод, дощі і працю, і все одно дало плід.
«Мені завжди здавалося, що це дуже яскравий символ про здатність триматися. Бо виживає не той, кому легко, а той, хто не зламався», — ділилися учасники майстер-класу.
У багатьох регіонах Дідуха не викидали після свят: його зберігали до весни або урочисто спалювали, розсипаючи попіл по полю, щоб земля пам’ятала минулий рік. На майстер-класі створення Дідуха поєдналося з етнографічним екскурсом, що дозволило відчути його сучасне значення.
Зараз Дідух повертається як відповідь на питання «хто ми?» — символ культурної пам’яті, що захищає і нагадує про наше коріння.
«У кожному з нас стоїть цілий рід, плече до плеча. І наша культура. Це не традиція для музею. Це пам’ять, яка нас захищає. Броня», — ділилися емоціями учасниці, збираючи свої снопи.
Коментарі