Бізнес на передовій: як виживають підприємці Донеччини у 2025 році

Понад дев’ять тисяч підприємств Донеччини змушені були залишити свої домівки через війну, і цьогоріч із регіону виїхали майже 300 компаній. На передовій виживає переважно малий бізнес, на продукцію якого є стабільний попит.

Підприємець Олександр вже втретє переносить свій автосервіс у межах регіону через наближення фронту. Нині його СТО працює в Олександрівці на орендованому приміщенні.

“Рік в Покровську, трохи понад рік в Добропіллі, сюди ми переїхали десь у серпні. Я з нуля не починаю. Клієнти мої також їдуть за фронтом. Ті, що обслуговувались в Покровську, Добропіллі, — зараз тут”, — розповідає Олександр.

Попит на його послуги зростає, тому виїжджати з області він поки не планує. Подібна ситуація і в інших підприємців: четвертий переїзд пережила релокована шашлична у Краматорську.

“Ну, жити всі хочуть. Відсутність людей — це, звісно, свого роду аргумент. Все йде до одного. Все себе вичерпало. З Костянтинівки — у Кіндратівку, з Кіндратівки — у Дружківку, з Дружківки — у Краматорськ”, — говорить працівник Василь.

Щодня тут продають по 60-70 кілограмів м’яса — попит дозволяє продовжувати роботу навіть у зоні ризику.

“Як військових потихеньку забирають — і все. Там вже навіть собаки не бігають”, — додає Василь.

Президент Донецької торгово-промислової палати Максим Ануфрієв зазначає, що нині розвиток отримують лише ті підприємства, на які є попит у прифронтовій зоні — кафе, кав’ярні, СТО, салони краси.

“До повномасштабного вторгнення Донеччина була одним з промислових центрів України. Сьогодні ця система майже зруйнована. Понад дев’ять тисяч підприємств були змушені релокуватися з Донеччини в інші регіони”, — каже Ануфрієв.

За даними обласної влади, із січня до 1 грудня 2025 року 2080 суб’єктів господарювання змінили місце реєстрації, серед них:

377 юридичних осіб
1703 фізичних осіб-підприємців

Від початку повномасштабного вторгнення релокованими стали 9 847 підприємств, з яких 7 556 — ФОПи.

Багато підприємців залишаються на місці, навіть за 30 км від фронту, бо виїзд у інші регіони не завжди можливий через високі витрати на житло та відкриття бізнесу. Віра, власниця магазину в Дмитро-Дар’ївці, пояснює:

“Коли вночі “прильот” — ми збираємо речі та збираємося виїжджати. В обід нас вже попустило і живемо вдома. Їздили на Черкащину шукати, але ціни… Не всі зможуть собі житло купити та на новому місті бізнес відкривати, ну вже не 17 і не 20 років, це дуже важко.”

Основні проблеми бізнесу на Донеччині — постійні обстріли, зруйнована інфраструктура, дефіцит кадрів, нестабільне електропостачання, проблеми з водою, логістикою та зв’язком. Це збільшує витрати навіть для невеликого бізнесу.

“Релокація — це не розвиток, а вимушене переміщення бізнесу. Бізнес втрачає обладнання, персонал, ланцюги постачання. Часто, щоб відновити це все, потрібні роки, а то і десятиріччя. Чи повернеться цей бізнес на Донеччину? Навряд чи, поки не буде безпекової ситуації”, — пояснює Ануфрієв.