Автор 
Командна гра сформувалася в далекому 1946 році як метод відновлення військових після Другої світової. Полтавський регіон активно розвиває цей паралімпійський напрям із 2003 року, ставши базовою основою для національної збірної країни.
Тренер Федір Дубровін поділився спогадами про початок шляху.
Усе почалося влітку на змаганнях у таборі «Артек».
«Я був як представник полтавського “Інваспорту” і зацікавився цим видом спорту, щоб хоч просто піти подивитися, що воно за вид спорту — голбол. Це було влітку 2003 року, восени я набрав дітей, і вже 2004 року я вперше виставив полтавську команду на Всеукраїнську спартакіаду “Повір у себе” — хлопці посіли 1-ше, а дівчата 2-ге місце. І коли ми почали посідати призові місця, мені з Києва запропонували чоловічу збірну, це було 2007 року», — розповів Федір Дубровін.
Сьогодні тренування проходять у трьох вікових групах, де нараховується по десять-дванадцять вихованців.
«У цих дітей, людей зір слабкуватий, але дуже проявляється гострота слуху. Коли йде гра, спортсменам одягають чорні окуляри, там немає і промінчика світла, тому вони покладаються лише на слух. Найкращі спортсмени виходять, коли вони проходять всі рівні — від молодшого до дорослого. За положенням до цих змагань, брати участь дозволяється дорослим і дітям, хто має пенсійне посвідчення інвалідності по зору. Але в положенні ще прописано, що в одній команді може брати участь одна здорова людина».
Ветеранів планують залучати після спеціальної підготовки.
«Ми ходили у міськвиконком, є група людей із вадами зору, і ми говорили, щоб набрати людей. Наче ми і домовилися. Вони психологічної травми зазнали внаслідок війни, тому треба, щоб з ними попрацювали ще певний час психологи. То ми на цьому зупинилися. Коли попрацюють психологи і коли людина захоче, усвідомить, що хоче займатися цим видом спорту у вигляді реабілітації. А може після реабілітації і перерости у професійний спорт», — додав Федір Дубровін.
Міжнародні спаринги є обов’язковими.
Коментарі